Дем ург Одинадцята поема Продовження-2

      Деміург

      СО-ВІСТЬ ДУШ

    Одинадцята поема (Продовження-2)

С а д і в н и к

Відхід поета з міста — катастрофа.
О тонкий хід життя! із п’ятипалої руки
Лівообертної
В правообертну однопалу — в смерть,—
Хто прагне, аби зрозуміли!
«Чи повернутись?» — запит колами в воді.
Відповідь — холод і пригнічення: не йдіть:
З правообертної руки у чорний зів —
Розбитість психік: міріад гаків
Вкруг пальця, — мороз військ і телебачень,
І вулиць всіх гіпноз — синхронний нежить —
Як вкручують! Із луски міста — піна слів
Булькає, липне і — туди ж, у зів.
Все має слово — дайте, що кому належить,
Віддайте речі і думки — щоб чути Бога,
В с е  втратить і віддать — прийти до цього.
В небесному Вогні нема країн,
У слові Бога нема людського нічого:
Поета вб’єте — впаде око всіх країв
У тьму всесвітню, і обсиплються в народів —
Хто йому рівня, бо одна вогню порода
Ці душі-океани.
Морок стане.

Н е з н а н и й   п о е т

Без палкого Шляху  в с е  вб’є народи:
Сліпці відірвані і засміються, і покочують
У лоскіт слів, де вдома не ночують.
О, ці відчують, так, ці — відчують,
Що всі боги не мають Бога-Слова.
Історія шукає довго. Й знову:
Знайде — й не йде за ним, і плач — в свою дорогу,
І — сміх. І вірно Слову, що не йдуть до Нього:
Все, що сміється, славить, гнітить, ганить —
У с е  змітається могутнім ураганом.

В і т е р

Кого до Слова вихор духа поведе —
Покине дім, дружину й батьківщину:
Хто духом обійма низин відліт,
Тому немає місця на землі,
Тому не треба — місце на землі.

К о з а к и – с і ч о в и к и

В кому вогонь космічний охолов,
Той не любив світи, то не любов!

Б а й к а л

За кого я не постояв в житті,
Той не купавсь в священній чистоті.

П і т е р

У кому я не квітував як сад —
Удар душі не проривав блокад
Часів.

С а д і в н и к

І в кожній точці вся можливість є.
Направте серце чистотою духа й тіла,
Щоб в ненасильстві виокремить суть:
Дари небесні в душу ангели знесуть —
Знання гармоній так приходять, як схотіло
Вникати серце і запитувать красу.
І серце серцю посила со-вість,
І серцю небо со-вістями відповість.
Для запиту: знайти себе й зібрати,
І чай гарячий і добавки підібрати,
І запалитися в любові, як до брата.
В приземленім житті в несильній скруті
Як слів багато віщих каже з суті
Людина — і не відає про це!
...Душа співуча — птаха на той світ.

Н е з н а н и й   п о е т

Не носія, промінь-свідомість тьма несе —
Не чую Бога, але як не чують діти,
І звірі, і майбутнє,  в с е;
Один лиш люд вбива єдине око — Слово...
Як в оці птахові зірка засвіт горить
над блиском вод й сінним болотом,
чого він тужно підніма дзьоба в пустоти
й нелюдськи — людським голосом кричить?
Що з нього рветься?

С а д і в н и к

Чого, закрившись у квартирах, всі сваряться?
З планетних хмар напружень натягнулись
І розряджають їх на себе, йде гроза;
Враз виштовхнуть, перемирившись, їх за стіни —
Ніби ні з чого сваряться сусіди.

Н е з н а н и й   п о е т

Як світлий стовп прийде до голови
І стане в небі, яко меч, то заживи
Ступні — глухонімий пуска не зразу;
В нозі занедбаній розбудить сміх прокази;
У струпах, гноєві, палаючи, підеш,
Лякаючи — як розтинає меч.
Сердечники впадуть, кого торкне твій смерч, —
Вчасно лиши людей.
Прекрасно тліннями в огні смердять жінки
З психічним нетриманням половинок,
Як проти сонця свічечки безвинні, —
Розбуджена без серця голова,
Вона і не таке ще заспіва.

Прекрасні рай і пекло,  в с е  я к  є:
Так  в с е  душа велика віддає.
Захоче знати, що таке здоров’я —
Пізна себе і збочення наскрізь,
Й виходячи із пекла, впише кров’ю,
На смертнеє безсмертям відповість.

Мені світ не потрібен ніякий,
Спаси Біг, що вогнем святим
Обпалений, бо накидав на нього слово.
Прости Біг, що порушена краса,
Коли я всі проходив небеса — живий.
Прости Біг, мертвим дарував я благо.

Г о л о с  з  т о г о  с в і т у

У Бог-Слові ти — з жінкою більше не живи.

                (Безмовність.)
     (Заплакало немовля: прокинулось від зміни.)

Н е з н а н и й   п о е т

Це моя дитина.

              (Музика безмовності.)

Н е з н а н и й   п о е т

Летячи ангелом в глибинах прохолодних —
О, косми хмар! як по обличчю б’ють —
Здригнешся крилами
                від наковальні, що підходить,
На котрій, темній, духи дух кують.
Побризкують. На видиме кладуть
Невидиме, з нього струмини ллють
На ніжки ближніх хмар
І тягнеть — гахнув щоб небес удар-р!
І глянеш: за одною всенагально
Пливуть і сунуться розкішні наковальні;
Тілисто труть, пузирять каламуть,
На всіх, на темних, духи дух кують.
Посадять враз у зачарованім саду,
Як не проб’є усе твій дух.

С а д і в н и к

А що внизу?
Десь з’їдені несвіжими слова
Летять з ротів людей, смердять;
Хто поїда — мить — і хворіє.

Як без стежинок сад лиця, що забув догляд, —
Куди він душу заведе,
Як полама й моїй душі веселий погляд?
І що накличе, відтиснувшись, його вид?
Паралізує душа нижча вищу — вмить,
Як увійде, і смокче, і керує
і смердить,
Й живе — приспану!
Від незнання — скільки сімей таких!

Ви думаєте: що роблять думки? Вдушують слабших,
змії. А змії слабші, склубкувавши нижче землю,
паралізують і сичать угору, і падають на води,
             отрута пам’яті — у землю.

П о к р у ч і  з  н а р о д у

Так що, це нам не жити? Убить садівника!
Убити зорі! Гаси  усе ! Нам треба в тьмі,
Ми так не можем!

Н е з н а н и й   п о е т

Тому така — вільна — моя душа.
Нехай хто куди хоче вируша
Й не хоче знать картини світу і людини,
Загине світ — я не загину:
Таким мене мій Бог не полиша,
Так чисто дихає — вільна — моя душа.
Нехай загинуть — а не буть в брудному оці, —
Міркує  в с е  — де кому буть в 2004 році.


Я знань не подаю, хто в чому снить.
Початок знань — інформаційні сни:
В них душі космосу, землі, людей — як є,
А не як думають про свою чи про інших;
Знання того, що буде завтра, не всує —
Що через тиждень, місяць, — все, що є,
Тільки коли в яву прибуде.
В с е  має світло, йде струминами з усюди,
І я скеровую себе в щанайсвітліше,
І любиться душа усе вільніше,
Вже складений — покращує хід всіх
Картин, що будуть. В мене світлий слід.
І п’є людина трунок часу, що аж ллється,
Не бачить, як за тиждень розіб’ється.
В с е  водить всіх, а мовиться не так:
40 днів в духові вже не стоїть Спітак,
50000 ходять ще живі,
І діти їх не під завалами в крові.
Всі на коліна!!! ви, жуючі і дурні,
Це вам про час з усіх усюд дзвонили —
Що ви зробили? Зі шкіл не вивело — і плюваками
                розчавило!
Дітьми забрав гріхи космічний акт.
Я знаю, хто носій чого задовго стрічі,
Кому вже смерть, стирання власного обличчя,
Загроза для здоров’я — хто що кличе;
І змінюю лиш те, що духу личить:
Око до космосу й народів,
Свободу й творення: всевидіння — свобода.

Удар вогнем душі!!! порозганяй навислість літ
Планет, прибитість дум людей!!!
Хто самостійніш і вірніш:
Вільна душа — чи світ космічних ніш?
Художність — от єдина гармонійність
Чуття всього усім й лиття в огонь із вод, —
Як за Бог-Словом не летить народ —
Летить душа в огонь, — свобода, вільність.
Хто не відчує шлях і своє «я»,
Дождеться резонансно холуя,
На цей раз із зоряних пазух.

Ніхто ні в чім не винуватий, вчуйте, душі,
Ритмічні кігті за небесні горла душать,
Недоокиснення вбива, як чадний газ,
Дракони всесвіту валують димом з вас,
Серця затемнюють, щоб не ішла со-вість,
Мізки — без знань своїх біополів,
і зосереджень, і проривних днів,
Хворіючи — не відкривають
Злотохорали верхніх труб.
                І діти
Вже почали синіти і чорніти,
і мізки, як у легенево хворих,
Впадають в безум. Вирячені очі
Їдять енергії — кого де тільки бачать.
А ті, поїдені, не можуть буть без втрати,
Вже сестру їсть сестра, брат убиває брата.
А ви зглядаєтесь, прибиті українці,
І самі граєте всьому ритмічний туш!
Й німі! — закриті верхні ходи душ!! —
Ходи до живлення і самопізнавання!
І дух запертий б’є ваш час останній:
Сліди до верхніх затирають нижчі
І в грубі рівні всі кладуть сягання.
Оскільки те ведеться закладання
Без серця й розуму — а тільки окликанням
Найтяжчого — В с е  зчеплюється, йде в яву,
І прокладає в днище буровину,
І опускає в черево людину,
І перетравлює без свіжого притоку —
Ви закриваєте останнє горло-око
Рятунку!
              Вас розчиняє  в с е ,  а ви —
              у світогляд,
Не в вищий дух — дух порятівних ляд.

Де суміш — там і пекло; пекло скрізь,
Де всяк — своє, частини кличуть різне.
Тертя між ду— непереносна різь,
Всяк тягне вбік, все відчуває пізно.
Всесвітнє око притяга готових, —
Темниця — твердь, богів різьбить лиш слово!
І в атмосфері тріскає натомість,
Поряд розплеснулася вищая свідомість —
Душі відкрився у розрідженіше хід,
І дихається так біля людини,
Як біля дерева високого знання,
Коли по ньому вниз тече знання.
Нема жадання.

Ж і н к а

(височенний голос, співає)

«Стоїть гора високая,
По-під горою гай.
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай...»

С а д і в н и к

У кожного із вас є всі знання,
Тому ви й тремтите, як в лоба меч ввігнати, —
Збирайтеся й розпалюйте багаття
ЗБИРАЙТЕСЯ Й РОЗПАЛЮЙТЕ БАГАТТЯ
ДУШ!
Притягайте вищість, притягайте,
Злюбов’юйтесь — відкриються діла:
Де з безуму вас виштовхне імла.

Н е з н а н и й   п о е т

                Ти кликнув. Знову
Сюди несе — не дасть вписать Бог-Слово:
Хто через мене доторкався його Боку —
Стягав на себе безум,смерть, наскоки.
Так зносить всіх — загризти лиш Бог-Слово.
Був  з в і д т и  Шкловський,
                вдруге — вже Тарас.
Перший сказав: «Віддай папери учням.»
Другий змоливсь:
                «Перечитай всім серцем землю рідну!»

М а л і  д і т и

Нам лячно, щось ви маєте робити!
тулитись хочеться й не відпускати.

Н А Р О Д

П е р ш и й

Та що він зі словом! В нас — діла! такі діла!

Д р у г и й

Та-а-к, діла ...

М а л і  д і т и

Нам лячно, щось ви маєте робити! будьте з нами...

Б о ж е в і л ь н и й  д у р н и к

Ха-ха-ха! Хи-хи-хи! Гей, божевільні ви,
він забере дітей!
нехай він не говорить,
я більш не можу, голова тріщить.

П о к р у ч

Ви що, не чуєте? що, не дійшло, що це
всерйоз?
Я зараз подзвоню додому — як там діти? Він ще трохи
скаже — що з ними буде?
що з нами буде? що він може
наробити?

М а г і ч н і  в о л ь о в и к и

(з мінерального світу)

Що ви ворушитесь? Нехай він сонце — треба зупинити!
Убийте слово!
В гортань йому хоробу!
Повернути ним же випущене слово — й пробити,
щоб він не заспівав,
бо трісне наше коло —
як їстимем народ?

М і н е р а л и

Штани повні, ура! Накинулися всі, ура!
Це нове мислення, подають нові думки!

С а д і в н и к

Співайте, душі, вищий світ співайте!
Верх притягайте, окликайте, піднімайтесь!
Перемагайте пута, намагайте!
Але за іменем ніде не називайте,
Бо їх шукають і сусвітні, й несусвітні,
Що гріють, світять, і не гріють, і не світять.
І центри душ ходами відкривайте,
Сидіть — співайте, йдіть,
                т у д и  летіть — співайте!
Свободу й вільність — серцем начувайте!
І памятайте: в с е  — душа єдина,
Не встане світ, доки не в сонці Україна!!

М а т и

(доні)

Вдягни-но, доню, щось гарненьке –
голубеньке,
і йди на сонечко, щоб серце веселеньке
задихало, і добрий теплий вітер
обволікав і виціловував, привітний,
як повну щастя і гудіння вітку.

Н а р о д

   О, дивись, вже кудись пішло. І куди це воно пішло?
Й чого, спитати?

С а д і в н и к

Як видно на усіх будинках міру помішаності!
Як я чую лоскіт хаосу! він гостюкує мою душу.
Воістину: все лжа, не лжа єсть геній — і народ.
Сміття між ними.

Н е з н а н и й   п о е т

Ідеї плід поперед всього зріє,
А змії нижчеокликань ведуть до дії.
І ви тоді ніщо не зміните — події
Всі приповзають вже автоматично.
Прокиньтеся, ви, слабовольні й невротичні,
Це вас у сні, як жаб, трима мороз:
Безумний фатум підпира низин гіпноз:
В с е  всіх веде ним по картинах в діях
Й нікого вже не пустить щось змінити:
Друзі у смерть — не дасть розбити
В духові складене; відчують — будуть вити,
Що йде нещастя по природі неведіння.

Ч о л о в і к

А я проскочив.

Г о л о с  з   т о г о  с в і т у

Тату, затягнуло твого сина...

Н е з н а н и й   п о е т

Людей одверне, а краса пощезне,
Страховисько прилізе здоровезне
І жабою вас потягне до рота.
І буде вам тоді така марнота —
Душі хворобу між людьми порозмотати,
І не врятує вас ні мама, ані тато, —
Ліси, люди врятують; і щасливі:
Тягнуло — а-а-а!  очей зливи,
Щось витягло назад за волосину.

Г о л о с  з   т о г о  с в і т у

Тату!

Ч о л о в і к

Сину!

Г о л о с  з   т о г о  с в і т у

Татку!

Ч о л о в і к

Сину!!

Н е з н а н и й   п о е т

Це ви спитаєте в людей, що пожили.
«Не смикайте біса за хвіст!» — ліси гули,
Ліси гудуть! По хмарах пальцями гребуть!
Захмар’я слухає і чує їх тоді,
Переміняючи усю дзвонковість по воді...

Н А Р О Д

П е р ш и й

Так, це вже цікаво. Ми — ненормальні,
а ліси нормальні?

Д р у г и й

А хто зна? Він підніме іще — то
хто тут буде?
Що з нас залишиться?
Що отверзеться тут, де стоїмо?

Т р е т і й

Смаленим запахло.

С а д і в н и к

Не відкривайте музиці низів,
Йде  в с е  на клич небес. Припніть язик:
Чим вища со-вість душ — тим менш для мови.
Слова взялись — в небо нема любові,
Й не сам лепечеш — заставля низин пропащість, —
Раз душі не говорять — то й нема що.
...Душі — не вороги собі, якщо їм зроду
Сказать їх справжній інтерес і лад: в природі
Мета для всіх одна — вигнати злість;
Бо що гукнеш — те й відповість,
Дасть волю — або скрутить зразу.

Н е з н а н и й   п о е т

Це кому більша, кому менша вість.
Хто мене здумав — здав екзамен хто він
Не сходячи з своїх огненних місць.
Я іду сам — і рухається  в с е.
Не знаючи себе — як всіх навчати?
Не володіючи собою — керувати?
Замість, щоб час ниттям минулим шити —
Знайдете нить ясну, мій дух несе.
Та все находить мені шати з нових див, —
Кохайтесь в Небі, щоб мій стовп не полишив.

Н А Р О Д

П е р ш и й

Та він втече!

Д р у г и й

Служи свому народу!

Т р е т і й

Небо пада!
Назад забийте йому слово
в горло!!

С а д і в н и к

І ви вже знаєте: ніхто ні в чім не винуватий, —
Тож не притягуйте минуле — низ і злість,
Дух може звільненим іти у вищу вість.
Хто низьким почуттям відкритий — низ ним діє, —
Єсть звільнення знанням! —
                за ним вже Дух Святий водій є!!

Н а р о д

Ну, раз ніхто ні в чім не винуватий...

(не знає — як почати думати...)

Н е з н а н и й   п о е т

                Кожен віє
Лиш близькому, бо рідна душа гріє.
Так вільний вільному, а дурень дурневі радіє.
Для дурня дурень – музикальна мрія.
Душі вогонь небесний – низ гнітить!
Хто рідная душа – такий і ти.
І в кожнім рівневі єсть поведінка-мати.
Невірно за невинність убивати:
Невірні суд, і кара, й різне право,
Це незнання низька заграва.

Так  в с е – без всякого як закладалося природі,
Безумний, чи розумні рівні кожним водять.
Без мене, слова з Слова, він не скаже, без’язикий,
Що істинний є грунт його й музика.
І – беззахисного! –
             у горе й смерть з а в о д и т ь…
О сон і незнання,
              й гіпноз! по нім життя – таран!
І в кров! І не втече, не знає. Що орган
Ввійшов в земний орган – і збожеволіли,
Богодиявольський хорал,
Котрим я насолоджуюсь, і з віч
Ходів – даю йому його ж солодкі тяги,
Шлях гармонійний для відваги,
Плодознімання сонць із вітів протиріч.

Якщо Ви деміург, то станьте біля мене, —
Для всього в світі місце є своє, бо я єдиний,
                нічого я не відкидаю:
Розпад – то вже у космосі шизофренія,
Хворіння частки, як відкине другу
й жадає побагнути – ціле,
Земля і небо – космос!

...Не знають тьми – не знають і світанку.
То хто ж із нас найбільшу має
Душевність, вільнеє життя душі?
Я Всесвіт гармонізував – опліднив,
Він перед ваших душ великих – блідне:
Що вилупиться з шкаралущ?..
Що вигорить??
Бо ви згори,
Знизу дубасили по голові під туш,
по серцю!
Зронене у таїну печалі –
Так зрітиме з серцями вірно вслід,
Як несподівано ще діти помічають
На дереві, після збирання, плід.
...Душі мої, я знаю що вам закортіло…

Русь прорива ходи крізь мене сміло —
Споїти брагою весь світ, душебродінням.
Як  в с е  єдино найчуткішу душу бгає —
Душе людська, та хто про тебе дбає! —
І так, як мною водить Провидіння
Кажу:
     Всесвіт — золотисте волосся, дехто спить
                на червоному й чорному
                бархаті.
І в наших душах перебродження і воля! —
До них любові вірні вогнеконі і чистота —
Народиться один великий птах
Літань всевидіння природи, —
Я переслідував його, він кинув вогнепір’я-слово
В с е  з нього витиснув,
Для чого моє серце розбив у музику,
Се — музика несеться
По душах Неба і землі, переливається,
палає, —
Не зменшуйте напору, не уступіть свого єства
                можливостям несправжнім!!

Н А Р О Д

П е р ш и й

( з особливим зверненням — до Народу )

Несіть рибальську сіть. Бо він нас виловить
                із глузду.

Д р у г и й

Ідіть і обнімайте, і говоріте, говоріть, —
пробуджуйте думки...

Т р е т і й

Несіть вино, та ні — несіть науки,
Музику, вірші! ех, от — трунок часу! —
несіте головного: вносьте стола,
і ще
стільця — коронна поза! —
і ще —
стільці, — куди ж ми дінемось?
Обсідайте фігурно.

Ж і н к а

Що ж це робиться? Боже милий,
невже не можна щось змінити?

Г о л о с  з   т о г о  с в і т у

Він повернув усім присутності самих себе,
Але взяло їх новим поставом розуміння.
Кожна душа колись перестане бути відсутньою
Там, де тільки й знайде себе:
Аби пройшла музика.

Н е з н а н и й   п о е т

От —  В С Е.

         Вражаюче танцює — ніби молиться.
         Розряжається гроза і шумить ліс.
         Гнівний удар грому, в спалахах —
                в с е  змітається ураганом,
         центр піднімає  Н е з н а н о г о  п о е т а.
         Витиснутість, порожність, спокій неба.

Н е в і д о м и й

(співає зі святістю молодості)

«Не вір року і рокам,
Не вір віку і вікам,
Ні яві, ні до-яві –
Перевдягненій траві ,–
Хто косить іде – не стеж,
В іншій масці – одне й те ж!
Вір своїй душі живій –
Молотінню...
     (слухає)
              не підвий,
Іди і запитуй: «Хто живий?»

Д О Р О С Л І  Д І Т И

П е р ш а

Ха - ха - ха - ха - ха - ха!

Д р у г а

Здається, був якийсь просвіт,
Щоб бачити й любити всенький світ.

Т р е т я

Якась нікчемність зосталась з усього,
Вмирати за що?

Н е в і д о м и й

(продовжує співати)

«Є хто живий?»

1989,
вересень — листопад(18),
Київ