Намисто всiх моiх рокiв

Давно вже ронить вишня цвіт,
Мов білий килим простеляє,
Букет моїх зібрався літ,
Та мрія птахою кружляє.

В дарунок доля додає
Щоразу рік, неначе квітку.
Скрипаль на скрипці виграє
В цей день червневий на досвітку.

Лунає музика в душі,
Роки так звабливо танцюють,
І всі вони сліди в красі,
Мов візерунки ті гаптують.

Все додається кольорів,
Тональність музика міняє,
Намисто всіх моїх років…
Їм осінь браму відчиняє.

В обійми їх усіх беру,
Молюсь за них, мов за дитину,
Немов перлини всі зберу,
Напишу ними я картину.

Один до одно тулю,
Почесне місце кожен має,
А дзвін, немов від кришталю…
Про себе кожен сповіщає.

Симфонія моїх років
Звучить красиво без упину,
Немов пташиний переспів
У піднебессі дзвінко лине.

Мені уже не двадцять п’ять,
Не тридцять, навіть і не сорок…
Куди ж вони усі летять?
Красу я бачу їх оборок.

Гаптують ту красу вони
І кольори всі підбирають,
Пливуть, мов хмари і човни,
Але назад не повертають.

Я їх хотіла б повернуть,
Окремо з кожним гомоніти,
У вічі всім їм зазирнуть,
Чому спішать, щоб зрозуміти.

І де чар-зілля те знайти,
Яке у цьому допоможе?
З якого боку підійти?
Давно мене ця думка гложе.

Якщо чар-зілля не знайду
Й не вийду з ними на розмову,
То в танець із життям піду,
Але вернусь до думки знову.

03.06.2021 р.