Пальці втислись у скло, наче хочеться обрій зігріти.
І, водночас із обрієм, м'яко зігріти весь світ.
З парасольками діти – найкращі веселки на світі –
там, за склом, по калюжах ідуть, як вже тисячі літ.
Пальці поворушились, неначе згадали гітару,
наче струни відчули, хоча доторкнулися скла.
Може, юність чужа породила гітари примару.
А гітара колись кращим другом веселим була.
А іще мої пальці згадали кохані долоні.
Ті долоні гарячі, які не забути мені...
Дощ знайомий акорд взяв на схиленому підвіконні.
Я йому підіграв теплим стуком по склу на вікні...
Пальцi втислись у скло, наче хочеться...
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121053008445
Свидетельство о публикации №121053008445
Рецензии