На рiвнi згоди
І справді, вИтвора природи.
Не відцуратися погОрди,
Її на-вИгаданих дій.
Неперевершено: щомИть,
Вона, трапляється з натУги,
В дроти високої напруги,
Себе натужено струмИть.
Немає прИдиху і все ж,
Коли панують суховії,
Отам, де вже не до надії,
Вона відгукується теж.
Всього, якась шалена мить,
Для неї, як вільгОта чАри,
Із дощової вийти хмари
І днину спрАгнену омить.
Її порА – на тлі подій –
Іде вона на рівні згоди,
ПорИ ясної і негОди,
І все ще бАвиться у ній.
Свидетельство о публикации №121052902284