Четверта поема

Засвідчую: поки світ помишляє про третє,
       я знаю,
                далеко
                на парсеках
                йде
робота над спробою
                автопортрета.


Художники в зорях!
«Темно. Темно.              «Темно.
Темно.                Темно.
Неможливо подовжити».  Темно.
                Неможливо
                подовжити».


Зійдіть з розуму, художники.
Це я — входженням в інше,
                прошу
                пофантувати.
Я тягнутимусь з чорного
                світлом туди,
                як порубані
                ванти!


Я прийду
молодий
для загальної
                звірки.
Працюйте!
___________________


                сонце


        С о н ц е,
в проясненні світу
                — не брали мене —
                щезли диханнячком,
                пропадуть дрібночерпії.
Хтось повинен хоч знати:
                згоряю  не  я —
                для скінченності
                я невичерпний!


Сонце,  ближчих нема!
збились світи,
                як покрадене
                витекло Слово!
Чорний-чорний політ,
                але в часі — мене помилково.


Дотягнусь я,
        іду світловими стовпами,
                такий непомірний.
Сонце!  це,
             що такого несе —
     це останній примірник!


Ігоре!
             нащо бачив ти
                як підміняються
                люди,
і що я для них вічний підсудний!


                Майбутнє,
          я дав твої
          невиникаючі креслення,


чуєш,
немає для мене життя.


Друге  тисячоліття,
1981 р., м. Київ           (З першої книги "Деміург", рік видання 1992)