Бог. Поема дв ст сорок третя

       Бог

   Поема двісті сорок третя

                Вседержителеві,
                Слову Отця,
                Христу Ісусу з любов’ю
                присвячується


Світ себе зганьбить у муху
        і в муку
Він вже крокує в вогонь
                і в розруху
Так як я — крок і життя
                в потойбічнім
Будеш жить, Боже Святий, й
в поцейбічнім —
Так на мені знаменується Вічність! —
Не небесам один бік,
а землі інший бік.
Слово Огненне! а від Слова —
ніхто ще не втік.
А від Слову служіння
ніхто ще не втік...
                Любий мій, живеш у мені,
                Любий мій, живеш
                як в Огні у мені.
                Бог наш є!
                І я з Ним,
                і у Нім.



Преполовення — й світ дзижчить:
                муха, зі слухом...
Боже, Ти знав
і Ти дав
мою юність — горіннями духу!
Лиш — проникненням Духу!!
В що я вступав —
віднімав звичаєве життя!!
           Й як би утримались
           й нитки і
           це ниття??


І я чув
краєм скраю
муркотіння в життя —
й пожирання яскравість!
І як де я протяв
углєбоша життя —
та є
дзінкість життя!!


На словах возлетять?
Чи вже  — так
полетять??
О, і духом — і так
вже літав.
Ти мовчав.
Я кричав:

     «... чуєш,
      немає для мене життя!»


Це в Четвертій.
Яка Божа відвертість...


Й Ковалевичу: Бог
в Європі помер?
Й Ковалевичу — і тоді та й тепер:
                Любий мій, живеш у мені,
                Любий мій, живеш
                як в Огні у мені.
                Бог живе! —
                І я з Ним,
                і у Нім.


Не небесам один бік,
а землі інший бік, —
будеш жить, Боже,
не один іще рік —
я живу...
             а від слова ніхто
             не втече
             й тут
             не втік!

Ти живеш в слові!

25.05.2021,
свято Преполовення