Веселка з річки воду п'є.
Хвилює те, що та охоче,
Бере — усе… І не своє,
Та лине геть, позАсвіт-очі.
А десь, захлюпає дощем,
Можливо,
Зливою проллється...
Ото ж, в собі тамую щем –
Вагу хвилюючого серця.
Веселка в небі, як потік.
Та ще й живий. У вічнім русі.
Життя-буття – короткий вік,
А як хвилює… Аж, боюся!
Вiчний рух
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2021
Свидетельство о публикации №121052504691
Свидетельство о публикации №121052504691
Рецензии