Пост-Магiя Пiслядощiв я

Цей дощ добовий ненадовго.
Доба нині - дуже коротка.
Час ущільнився дуже.
В дужках пишем просто:
"простір".
Цей дощ напуває зело.
Зростають дерева,
комиш, татариння.
По ринвах течуть потоки
амріти або аквавіти.
Шукай в бурдаї акваланги,
ласти і маску, юначе.
Плаче, чигиче чайка.
Сміються мартини,
наче
об'їлися конопельок.
Час вирушати.
Човен припнутий в левадах,
кличе до себе лиман.

- Знову твої безкінечні загадки, коани, парадокси.
  Учителю, чому не говориш зі мною по-простому, зрозумілою мовою?
- Я не знаю твоє простої мови. Думаєш мені варто її вивчити?
- Кепкуєш?
- Ні.
- Ти знову загнав мене в глухий кут. Хто ти? Божий син?
- Про якого бога ти питаєш?
- Про нашого, всеблагого Спасителя.
- Немає ніякого Всеблагого Спасителя.
- А хто є?
- Є Всесвіт і є його голограми. Такі, знаєш, зіткані зі світла головоломки.
  Блискучі позлітки, в які загорнуті ласощі істини.
- Знову ти все переводиш на жарти!
- Та ні, я цілком серйозно говорю. Насправді все влаштовано просто.
  Це ви, люди, все ускладнюєте. Ваша "проста мова" така метикувата,
  що мені її не осилити. Бувай, друже! Кінець зв'язку.

Відшуміло, відгриміло, відгуло.
У довільному порядку.
Ми приїхали в село.
Покопали грядки.
Засіяли конопель,
Маку
і трішечки проса.
Прилітайте до нас, гості.
Дуже-дуже просим.
Покуримо табачку,
Вип'ємо горілки,
дамо сала шмат,
налиємо в грілку
аквавіти з перцем-медом.
Вип'єм келих на коня.
Підем в луки навмання
проводжать тарілку.

- Є там хто? Агов! Відчиняйте. Ми тут ваших принесли.
- Що це з ними?
- Та нічого. Трохи випили горівки.


© Copyright: Валентин Лученко, 2021