Стежина вже у літечко прямує,
Годинник все ще цокає на літо.
Зеленого відтінки, цвіть і спів римує
Життя, і келих майже вщерть налито.
Не випиті тепло й п'янка медовість,
Дні нескінченні й ночі оксамитні,
Прозово й віршами без правок власну повість
Пишу. Весняні глави... Пізньолітні...
Вздовж річечки та лукою стежина
В'юниться. І годинник в осінь цока.
Душа, така ще юна, в літній одежині,
Життям іде. Це я, дитиноока.
Стежина в лiтечко
© Copyright: Марина Степанская, 2021
Свидетельство о публикации №121052100805
Свидетельство о публикации №121052100805
Рецензии