Приховуючи смуток у кишенях,
Прямую вулицями аж до Тясмину,
І штурм думок: ти спробував іще раз,
Благими намірами йти до святості.
Як постріл в скроню: Прибери цю посмішку!
Ти знаєш хто ти є,дивись у вічі!
Сумління прохрипіло майже пошепки:
Де ти зібрався святкувати вічність?
Я знову граю в піжмурки з собою,
Ховаюсь старанно, заплутую сліди,
Пов'язаний гріховною любов'ю,
Крізь шум вокзалів чую: Винний - ти!
Я плачу, бо є Той, Хто вже не раз,
Тримав мене як в прірву падав каменем,
Це не дописане есе мого життя.
Яке мені здавалось просто зламаним...
Тимофій Харенко.
Есе мого життя
© Copyright: Харенко Тимофей Николаевич, 2021
Свидетельство о публикации №121052105169
Свидетельство о публикации №121052105169
Рецензии