Исповедь женщины

Щось не спалося вночі:
Обпікало ноги,
Бо на вулиці дощі
І пусті тривоги.

Перша думка про синів,
Як вони сьогодні?
Чи не мерзли уночі?
Ситі?Не голодні?

Сил немало віддають,
Щоб щось заробити.
Бо дівчатка,як з роси...
Треба їх любити.

Старший -з раненим крилом.
Ще не оклеймався.
Без підтримки і любові
В слабкості зламався.

Менший-Рембо і боєць.
В любові купається.
Всі незгоди ділять вдвох.
Стержні не ламаються.

А життя невпинний час
Мчить,не повертається.
Скільки планів!Скільки мрій!
З Богом,може,й справляться.

Я своє відворожила.
Як зуміла-прожила!
Усі помисли і силу
Залюбки б їм віддала.

Із молитвами лягаю,
І з молитвою встаю.
Долю кращу не для себе
А для внучечок молю.

Сад квітками в розмаїтті
Залиша свій дивний слід.
Ще не раз розквітне в світі.
Так і всім нам: Многа літ!

Отаке заримувала!
Отакого наплела!
Ще багато не згадала!
Все слова,слова,слова!

Коментар:
Ірина Сєвакова
Дуже щиро — слів немає.
Найщиріші почуття.
Спів і стогін, радість й тугу
У рядочках цих сплела.
Це не вірш — це сповідь жінки,
Що всю душу віддала
Дітям, внучечкам, родині.
В них весь світ і сенс життя.