Ховає легенду
В м'якій оксамитовій сукні,
І мчить поза шляхом,
Навколо слова недоступні,
І тільки щоденно,
Долаючи всі перешкоди,
Злітає у вирій
Своєї примхливої вроди.
Ця жінка - це доля,
Її не розтяти, не вбити,
Ця жінка - це спомин,
Це жовтогаряча молитва,
Її світлі очі -
Таємна та віддана ласка,
Квітки незнайомі
Та річки грайливої пастка.
*Написано в день музеїв та на згадку про неймовірно талановитого та величного українського прозаїка, хронікера, дослідника Павла Загребельного.
Роман "Євпраксія" вийшов друком в 1975 р. та є зразком якісної, насиченої барвистими художніми засобами та глибокими образами української історичної прози.
За мотивами роману П. Загребельного Eupraxia
© Copyright: Марина Чиянова, 2021
Свидетельство о публикации №121051804908
Свидетельство о публикации №121051804908
Рецензии