Зізнайся вже собі тепер
Чому життя ти змарнувала,
Син біль із пам’яті не стер,
Бо пам’ять все закарбувала.
Своє ти гробила життя
І сину долю ти псувала,
Шукала завжди прикриття,
Та на розплату не чекала.
Нічого просто не мина –
Все залиша сліди по собі.
Вже скроні вкрила сивина…
Носила сина ти в утробі.
Про що ти думала завжди?
На світ дитя само просилось?
Брехню вже більше не пряди –
В багні твоє життя топилось.
Твоє життя йшло нанівець,
Нікого чути не хотіла,
Не з лаврів слави твій вінець,
Його сплести ти не зуміла.
Прийшлось збирать свої жнива,
Та ні колосся в них, ні зерен,
Пустими й зараз є слова
І замість квітів – всюди терен.
13.05.2021 р.
Терен замiсть квiтiв
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2021
Свидетельство о публикации №121051305419
Свидетельство о публикации №121051305419
Рецензии