Дороги дитинства

Пройдусь дорогами свого дитинства
І кожен крок у серце віддає.
Мрії і спогади нанизую в намисто.
Усе що є - все рідне, все моє.

Повіє вітерець, а я вже чую,
Що це немов бабусині пісні.
Та ось нажаль уже багато років
Не світить світло у її вікні.

Веде стежина далі до водички:
Он лебеді - кохання оберіг.
А тут колись ходили до кринички,
А взимку там вкриває гору сніг.

Я пам'ятаю - босими ногами
Я бігала, всміхаючись квіткам.
Та закружляли вихорі роками
І вже радію я своїм синам.

Пройду туди, куди сердечко лине
І постучуся в двері до батьків.
Мій отчий дім - мій скарб, моя святиня,
Привітно зустріча квітом садів.

Засяє зірка - пісню соловейко
Витьохкує, виспівує в гаю.
А з першими промінчиками сонця
Всіх кличе півень - ну і я встаю,
Біжу і росами вмивають мене трави,
Їх аромат наповнює, п'янить.
І пахне свіжий хліб моєї мами...
І це найкраща, найсолодша мить.

А стежка далі оминає хати,
І устиляє долю рушником.
Краса і тільки, що іще казати
Моє життя навіки із селом.