Та начебто що ти хлопець звичайний,
Тому сама не знаю, як ти зміг,
Що врізався в мене гравіюванням,
І як тату торкнувся рук и ніг.
Зірок малюнок з неба не зітреться,
Не вичерпати річок всіх ковшем,
Даремно закриваюся від сонця,
Як сонечко обпалюєш ти вже!
Навіщо ж зволікати та томити,
Бо в ліжко, край землі, та під вінець,
Та хочеш ти чи ні – я не зумію
В думках не цілувати вже тебе.
Чому ж до мене загравав, Василько,
У темних коридорах затискав,
Розголосу лякаєшся як сили,
Сховатися – нема в світі кута.
Та знай, що марно вихід ти шукаєш,
Адже в серця жіночі тільки вхід,
Ти щодо долі – ниткою червоно
Проходиш, лицар радощів та бід.
Святе твоє повернення чекаю,
Василь, в свій Храм паломницю прийми,
Як Бог дай щастя щедрими руками,
Моїм стань перед Богом і людьми!
Василько
© Copyright: Марина Любовь, 2021
Свидетельство о публикации №121050408493
Свидетельство о публикации №121050408493
Рецензии