Згадаю як в ніч соловей нам насвистує,
Місто мовчить и будинки мовчать,
Грони акації схожи з намистами,
З розуму зводять нас двох увесь час.
Сад весь умитий весняними зливами,
І всі яри доверху у воді,
Боже, якими ми були наївними,
Як же ми молоді були тоді.
Але прийшов час і стали ми сивими,
Де ж чистота ось тих гілок живих,
Тільки зима сипле грудками білими,
Нагадує там нам сьогодні про них.
Вітер у скло крижаними бьє бризками,
Серцем своїм відчуваю це я,
Грони акації схожі с намистами,
Вже неповторні як юність моя.
Белая акация. Перевод на украинский
© Copyright: Марина Любовь, 2021
Свидетельство о публикации №121050407421
Свидетельство о публикации №121050407421
Рецензии