Серце – аж заходилось в мені...
Мов рядок чужий з чужої прози:
плакала кохана уві сні –
градом по щоках летіли сльози.
Я такого і не знав в житті,
щоб отак – аж градом, аж невпинно...
Шепотів: «Люблю... Пробач... Прости...».
Пригортав – і з болем не покинув.
Не лишив її зі сном страшним,
вибачався так, був винен наче...
Сон страшний минув, та й менше з ним...
Не люблю, коли кохана плаче,
плаче наяву чи уві сні –
це для мене значення не має,
я завжди кажу: «Пробач мені
і прости... Я так тебе кохаю...».
А за що «пробач»? Пробач – за все.
Чоловік за все відповідає,
чоловік завжди од сліз спасе
ту, що плаче, ту – яку кохає...
Та, що плаче, або Серце - аж заходилось...
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121050200964
Свидетельство о публикации №121050200964
Рецензии