про Воскресiння Христове та Марiю Магдалину

Чом же так мало для щастя днів  заповідано нам?
Тільки зустрів і прощайся, тільки знайшов і віддай.
Синє на синьому - синє, чорне по чорному - зле.
Скільки ще божому Сину раз воскрісать? Де-не-де,
бачиш, та сама картина:хата і гай за селом,
в хаті одна Магдалина сум вишиває хрестом.

В небі блакить всеочисна, в серці журби відбиття.
Бачиш, то наша Вітчизна. Йосип, Марія, Дитя.
Десь, на далекому Сході, передостанній рубіж.
Годі коритися, годі. Стугна, Почайна, Трубіж -
давні Дніпровські притоки. Не пересохнути їм.
Гирла вирують глибокі, саме на тим і стоїм.

Очі дівочі в люстерку відображають весь світ.
Стрічка до стрічки - веселка, доля до долі - нарід.
В серці затісно для щастя. Гідність не знає границь.
Паска. Великдень. Причастя до незглибимих криниць.
Так-то все так, неодмінно, знову весна за вікном,
тільки свій сум Магдалина все вишиває хрестом…

світлина:

репродукція картини невідомого художника із родовищ інтернета