Ворота... Артур Грей Эсквайр

Брама
http://stihi.ru/2021/04/25/9563
Артур Грей Эсквайр
                «Бо слово втрачене
                Знов стало біля брами…»
                (Пауль Целан)

Я стою біля брами
Розчахнутої, як діжа
В якої відвалилося дно,
Я стою на межі
Між містом і пустелею степу
І бачу очима сірими
Як філософи несуть на продаж
На ринок світу сього
Свої бороди нестрижені, незачесані
Наче думки після сієсти в Мілеті.
Я бачу гетер корінфських,
Що несуть уламки мідного дзеркала,
Граючи веселу мелодію Аркадії
Срібними дзвониками Родосу,
Що причеплені до босих ніг
(Пилюка).
Зрадницький степ,
Якому паротяг заозерний
Будує майбутнє
З цеглинок пари та гуркоту,
Вабить дорогами-зміями
У Ніщо.
А я вірую в ковилу та Сонце
І досі лишаючись коло брами відчиненої:
Брами,
Яку ніхто і ніколи
Не зачинить руками мозолистими,
Не приколотить  до воріт щита з драконом
Хвостатим, як все, що минає,
Не замкне їх списом гострим,
І не крикне голосно з мурів
За обрій втікаючим хмарам білим:
«Варвари!»

****************************************************

                «Ибо слово утраченное
                Снова   встало  перед  вратами ... »
                (Пауль Целан)

Я стою у ворот , что
Распахнуты, словно кадка,
В которой отвалилось дно,
Я стою на меже
Меж городом и степью пустою
И вижу глазами серыми,
Как философы несут продавать
На рынок мира сего
Свои бороды нестриженые, лохматые,
Словно мысли в Милете  после сиесты.
Я вижу гетер коринфских,
Что несут обломки медного зеркала,
Весело играя мелодию Аркадии
Колокольчиками Родоса
Серебряными на ногах босых.
(Пылища).
Предатель  степь,
Которой  паровоз  заозерный
Грядущее  сулит
Из пара, дыма  и грохота,
Влечет дорогами-змеями
В Ничто.
А я верую в ковыли  и в Солнце,
Доныне  оставаясь близ ворот, совсем распахнутых…
Врат… Их
Уже никто и никогда
Не затворит руками мозолистыми,
Не приколотит  к тем вратам щита с драконом…
Хвостатым, как все, что уходит…
И копьём не  замкнёт острым.
И не крикнет в голос с этих стен
За  горизонт  мчащимся тучам  белым:
«Варвары!»