неспроста, або навiщо iхати в Iталiю без окулярiв

хіба можна хоч раз за життя не побувати в Венеції, чи в
Іт-Алії?!
Чому ж тоді мене називають Алія?!
коли кроки мої тихі топчуть набережну цього дивного міста,
мені здається, що я легша себе самої і мені хочеться ще чуть схуднути,
і коли я дійсно чуть худну і звикаю вже до своєї ваги,
знову виникає бажання ще чуть позбутися якохись грамів,
бо це незабутнє недовготривале відчуття легкості нагадує мені час, коли я обіймала поглядами неозорість, дивність і закоцане віками неоціненне багатство Італії, багатство Венеції,
тепле багатство країни, де сонце в пріоритеті, де море в пріоритеті, де нація відкривачів відчиняє кожного ранку ставні в новий день,
щоб дивитись на світ божий своїми карими очима, усміхатись, пити каву, без кінця балакати, спілкуватись і щось знову творити на часі,
де сонце встає якось радісніше,
напевне тому, що там всюди квіти, навіть там, де розпирають своїм корінням глиняні руді горщики,
а щедра рука напоює їх вологою і подовжується цвітіння доти, доки люди, дивлячись на них, не змучаться жмуритись

06.42
29 квітня 2021