Ти лиш скажи, що ти мене кохаєш
І більшого не треба, ти повір.
Якщо кріз роки дива ти чекаєш,
Поглянь туди, де сонце поміж гір.
Згадай, як ми з тобою там блукали,
Де водограй та рік гірський потік,
Як завжди на світанку сумували,
Бо час нічний до краю вже добіг.
Чи пам'ятаєш ти, моє серденько,
Як голосно співали солов'ї
Та лаяла мене вже вдома ненька,
На тебе гримали батьки твої...
Здається, що це все було учора,
Хоча з тих пір минуло тридцять літ,
За що нам доля та, така сувора,
Коханню принесла багато бід?..
Безжалісні плітки нас розлучили,
Не вистояли ми проти химер,
Кохання наше ні за що зганьбили,
Та ми зганьбити не дамо тепер…
28.04.2021
Ти лиш скажи...
© Copyright: Валентина Буковело, 2021
Свидетельство о публикации №121042808550
Свидетельство о публикации №121042808550
Рецензии