Чорнобильськi метелики

 Метелики - незаймані та щирі
 Летять у прірву крізь кохання квітня.
 Чорнобиль - передчасна мить - могила.
 І перша близькість - обгоріла свічка.

 Кров з носа, радіація у горла.
 Бажання пити, пити, як востаннє.
 Біжати, збити вщент юнацькі ноги.
 Любити до нестями, рятувати. 

 Згадати сир заражений, повітря.
 Собаку, що померла на долонях.
 Той перший поцілунок, все закрито.
 Фата, що у сімнадцять, на волоссі.

 Одна. Нікого більше вже немає.
 Немає батька, дідуся, сестри.               
 Він там лежить в лікарні та страждає.
 Побачити б його хоч уві сні.

 Невимовна погода, майже злива.
 У цинковій труні його хоронять.
 Вмивається сльозами мрія сильна. 
 І Бог її від розпачу боронить.

 Дитя під серцем та аборт, як вирок.
 Вагітність перша, випадають пасма.
 Її не оминула кари сила.
 За що їй так зарано помирати?

 Себе у руки взяти, народити.
 Чого б їй це не коштувало в світі.
 Не вижити. Навкруги сум та квіти. 
 І лікарка без слів на кладовищі.

 Минуло двадцять п'ять років і весен.
 Екскурсія до Прип'яті, що спала.
 Та ж сама телефонна будка в серці.
 Щемливі імена батьків, як згадка.

 На пам'ять залишилась тільки лялька.
 Дитинство, що пройшло у дитбудинку.
 На сумному обличчі спомин - маска.
 На небі мама з татом, як молитва.

 Кадр із телесеріалу "Метелики" (2013)

 27. 04. 2021