Як беззвучно, як тихо у мене в дворі,
На горісі стрибає білка руденька,
Плаче дощ і стікає по срібній корі,
А над хатою висне хмара пухкенька.
Ще не я... Ще про мене не кажуть:" пішла".
На землі ще без мене не пусто, не сумно.
Та чи справді я тут, і чи справді жила?
Чи лиш час провела бездарно, й бездумно?
Заговорює біль мій синичка щораз,
Вітер гладить тихенько: - "годі вже, годі!.."
І гілки мерехтять від сонячних страз,
Після сліз дощових знов стає на погоді...
Швидкоплинне
© Copyright: Валентина Козачук, 2021
Свидетельство о публикации №121042704140
Свидетельство о публикации №121042704140
Рецензии