Райдуга сенсу у сутінках відчаю згасне
Пальці криваві розірвуть зіржавлені струни
Все відбувається тільки запізно й дочасно
Все загортають у піну безжальні буруни.
Більше від тебе у серці твоїм не сховатись
Стуком його не притишити гуркоту світу
Леза опалого листя довічно жахатись
Муку розлуки терпіти весняного цвіту.
Рваним вітрилом на вітер життя розіп’яти
В очі зустріти буденності сіру трагічність
Сновидом спогаду ніжно тебе обійняти
До водоспаду, яким поглинається вічність.
i
© Copyright: Поспишайко, 2021
Свидетельство о публикации №121042507778
Свидетельство о публикации №121042507778
Рецензии