Що у вас там?

На могилках травонька зелена,
Рідна даль відрізана, як милість.
І сестра двоюрідна Олена
Так зненацька, сумно так приснилась.
Ніби доньку видавала заміж.
І сама із нею йшла – довіском –
В хату зятя, на межу з бомжами.
І мовчали всі – як обеліски.
Тут же, недалеко, на Дворяни.
У дворі хоч людно – та не свадьба.
Що у тебе, рідна, звідки рана?
Продаєш ти всю свою усадьбу:
Двір, город, колодязь і сараї,
Добрий погріб, цегляний будинок…
Що ж тебе сусіди не розраять?
Що ж тебе накрила – зла година?
«По руках» ударять -- зразу, перві,
Без торгівлі, бо хазяйство – гарне.
Вже два дядьки топчуть двір так певно:
Майже їхнє – все сестринське марне!
Що ж ви, добрі люди, всі затихли?
Де ж бо слово – мудре і останнє?
У кутку сестру мою затисли –
В непритомно-цвинтарному стані!
Що ж ти віддаєш весь дім свій легко?
Що ж ти так рисково – в світ широкий?
Ну давай же вийдемо, Оленко!
Не роби цього дурного кроку!
І худе, таке бліде обличчя.
Так, немов і застогнать не може.
Нікому заглянути у вічі.
І ніхто – з туману! – не поможе!
Губи підфарбовано червоним,
Ще й волосся – кольору каштану.
Нам війна розсунула кордони.
Кривиться сестриця – та не встане…
Все життя – мов бджілка, як годиться,
Без косметик, без краплини ліні.
Русокоса ти моя сестрице,
Старша аж на ціле покоління!
...Мабуть, дощик проскакав довкола:
В краплях скло – мов сльози на портреті.
В неї доньки не було ніколи:
Тільки син. Петько, Петусик, Петя…
Років сорок п’ять, а може, й більше –
Як пішла. Здається, в ранню осінь.
І кричу – лиш цим корявим віршем:
-- Що у вас там, Петю, відбулося?
                24.04.2021