Пелюсткам пломеніти б рожево,
А не мертво лежать на підлозі...
...В квітах вогник життя ледве жеврить:
Вже ніщо їм зарадить не в змозі...
Пелюсткам би синіть серед снігу,
А не блякнути в теплій кімнаті...
...Їх ніхто врятувати не встигне,
Знов не зможе з землею з’єднати...
...Краще вільним на волі загинуть,
Аніж в посуді в’януть прозорім!
Краще душу зустріти єдину,
Що то з нею летіли крізь зорі,
Ніж в даремних, порожніх стосунках
Геть життя змарнувати нінащо!
Краще бути самотнім відлунком,
Аніж ч’їмось додатком! І краще....
...Ми приречені мати кордони.
Ми – заручники впертої смерті.
Але ми помираєм змістовно,
А кордони, врешть-решт, будуть стерті...
...В’януть квіти, приречені бути
Символом нездійсненної мрії...
І, в чеканні жорсткої спокути,
В’януть люди. ...Та в нас є НАДІЯ!..
15.04.03
Приреченiсть
© Copyright: Наталка Змиивна, 2021
Свидетельство о публикации №121042209371
Свидетельство о публикации №121042209371
Рецензии