Лiтературний переклад. Томас Хардi

ГОЛОС.

Ти, за якою сумую, ти кликала
і говорила, що більше - не та!
Ту, що всім світом була мені, віхола
літ у заквітчаний день не верта...

Та, що на мене чекала, ждала, бува
у передмісті, відкрийся на мить!
Як пасувала тій жінці, як вабила
плаття небесного чиста блакить!

Може, то вітер, байдужий, безпристрасний
з поля росинки приніс медяні?
Може, з пустелі безмов'я твій рідкісний
голос уже не почути мені?

Йду навмання...Струменить золотаве тло,
Листя летить і торкає рукав,
Вітер сичить у тернах одичавіло
Голосом жінки, яку я кохав.

@Ярима Целунок

Оригінал :
http://eng-poetry.ru/PoemE.php?PoemId=6913

Авторський текст Томаса Харді

Woman much missed, how you call to me, call to me,
Saying that now you are not as you were
When you had changed from the one who was all to me,
But as at first, when our day was fair.

Can it be you that I hear? Let me view you, then,
Standing as when I drew near to the town
Where you would wait for me: yes, as I knew you then,
Even to the original air-blue gown!

Or is it only the breeze, in its listlessness
Travelling across the wet mead to me here,
You being ever dissolved to wan wistlessness,
Heard no more again far or near?

Thus I; faltering forward,
Leaves around me falling,
Wind oozing thin through the thorn from norward,
And the woman calling.