Бринза

 

                «Півпуда бринзи і корзина перцю,
                І сірий дощик скаче в казані…
                Як доведеться, то вже й доведеться
                З тобою й помирати тут мені»

                -  Микола Вінграновський,1966 р.


Під лінзою один письмак вивчав уперто
тонкі тендітні вигини чужої власної душі.
Він харчувався лише бринзою до смерті.
Сюжети для роману. Хоч сідай й пиши.

Але враги і друзі-читачі все ж не простили,
хоч поридали б трохи над могилкою його,
і на великі жирні гроші з бронзи не відлили
шматочок бринзи, написали б некролог.

Бува життя, немов жебрачка-гримза,
не знаючи, чи є у хлібосольстві толк., -
пригощує, дає нам молоко, м'ясце і бринзу,
щоб бути у овечій шкурі, ніби вовк.

Щоби про бринзу написати в прозi,
її звеличувати треба тільки у пiснях!
Увiнчувати треба бринзу в бронзi,
корона сонця, усмішка, чаклунський смак.

Загорнута у марлі, краще - в листя,
смачна, волога, й, вибачте, хмільна,
Привезена із могилівського обiйстя,
коровяча, овеча - насолода неземна.

Вона найкраще до душі й вина пасує,
без бринзи в серці пiсний смак.      
Хтось з мамалигою і з помідорами ласує,
а я на бринзу капну меду і без хлiба так.

Заради бринзи мрію. В Могилів поїду -
шкода, далеко той базар і продавці -
чекаю й дочекаюсь, прагну в місто рідне,
аби лиш молоде вино iз бринзою в руцi,
щоб лиш «з тобою й помирати тут мені»