Почути б голосу твого - не чую.
Неначе привид у вікні твоїм ночую.
Рукою скла холодного торкаюсь -
Долонь байдужість обпіка - не каюсь.
В твоє волосся вплутаюсь вітрами,
Вцілую досхочу вуста твої дощами.
Та як розвіяти ту кляту безнадію,
Якою кілька років вже хворію.
Засивію туманом у світанку,
Здаля на тебе задивлюся до останку.
А може розворожить нічка темна
Любов заблукану,одвічну, невзаємну.
Почути б голосу твого...
© Copyright: Валентина Осипенко, 2021
Свидетельство о публикации №121041109243
Свидетельство о публикации №121041109243
Рецензии