Ми не хотіли в землю полягати,
Ми жить хотіли на святій землі,
Ми рвались Україну захищати,
Летіли, наче птиці на крилі.
Кропилась кров’ю нашою землиця,
Купалися в калюжах крові ми,
Вона була і їжа, і водиця…
Бо неньку захищали ми грудьми.
Понад усе була в нас Україна.
Не думали про власнеє життя,
Пред ворогом не стали на коліна,
Й було щоразу кровопролиття.
Ми рвалися на мінах і снарядах,
Калічились, вмирали, як птахи…
А з нами списки сховані в шухлядах…
У списків й нас – окремії шляхи.
Ми про життя не думали ні миті,
Не бачили ми снів у бліндажах,
Та час прийшов і ворогом ми вбиті…
Не дай Господь, вам бачити цей жах.
Нас всіх везли додому в домовині,
В останню путь один раз провели,
Ми вічним сном спимо в своїй хатині…
Пробачте, що вам болю завдали.
03.04.2021 р.
Устами полеглих
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2021
Свидетельство о публикации №121040305531
Свидетельство о публикации №121040305531
Рецензии