Коли хмари над головою,
Мій голос прозорим стає.
Зростає стіна перед мною,
Що не захищає і не береже.
Кажуть, з кожним наркозом
Відмирають клітини мозку.
Людина немов під гіпнозом
Не відчуває зв’язку.
Може мислити інакше не стала
Та немало сивого волосся;
Навіть параною перейняла,
Втрачати себе серед безголосся.
Зневірена…Відчайдушна…
І дивна.
Для когось омріяна.
Можливо у чомусь винна.
Та всупереч війнам суровим,
Це серце лише зігріває.
Понівечених і біллю отруєних
До життя знов і знов повертає.
Зневiрена
© Copyright: Наталия Монде, 2021
Свидетельство о публикации №121033108012
Свидетельство о публикации №121033108012
Рецензии