Сон-57

Скромна й стримана церквушка
Відкриває людям двері.
Деревяна чепурушка
Зове кожного окремо.

Різнобарвною юрбою
Люди йдуть вклонитись Богу.
Бо немає їм покою
В клопотнечі та турботах.

Їм важливо знать, чи вірний
Шлях обрали у житті.
Бог мовчить, а люди вірять,
Що на праведнім путті.

Різні люди, й різні просьби,
Записки за упокій,
Де живі за мертвих просять,
Й згадують на літургії.

Жіночки у чорних шалях
Замовляють  службу Божу,
Просячи, щоб від печалі,
Бог позбавив хоч на трошки.

Щоб не нило кволе серце,
Бючись як голубка в груди.
За близьким, що не вернеться,
Із туманної полуди.

Дивляться услід родинам,
Що прийшли під божий кров,
Аби діток похрестити,
І привчить до молитов.

В них попереду - і щастя,
І веселі, світлі будні,
Хай обходять їх напасті,
Ї незгоди обминуть їх.

Аби Бог хранив і друзів,
Родичів, дітей і газд,
Щоб оберігав ілюзію,
Що в них буде все гаразд.

Бо жінки у чорних шалях,
Знають, як вдаряє грім
На безхмарнім небокраї -
І руйнує рідний дім.

Як здається, вірним шляхом
Йдеш, красиво й благородно.
Йдеш прямісінько до краху,
Не помітивши безодні.