Пенчо Славейков. В садку

Пенчо Славейков


В моїм садку буяє квіття рясно:
вербени кущ, левконія прекрасна,

волошки і конвалій білих жмут,
троянда серед них царює тут.

І вранці, щойно їх я привітаю,
і ввечері, коли їх поливаю,

мене стрічають, шлють мені привіт.
Стебло усяке, паросток чи квіт

моїй душі споболюють неначе
і знають, чом вона сумує й плаче,

мене питають: «Чи настане час,
коли вона тут буде поміж нас?

Без нас їй сумно – так, як нам без неї!»
Вона й для мене – все, та тільки де є?!

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Пенчо Славейков


Цъфтят цветенца в моята градина:
и шибой горд, и кичеста върбина, 

и момини сълзи, и син синчец,
и розата– на вси цветя венец. 

И надвечер, когато ги поливам,
и призори, кога при тях отивам,

посрещат ме те с тих и мил привет.
И всякой стрък, и всякой свиден цвет,
 
като че ли отгатнали тъгата
и за какво ми в жалба крей душата,
 
запитват ме: «Кога ще дойде тя,
сестрицата ни, между нас цветя? 

Без нас тя чезне, както ний без нея!»
И аз я чакам, цветица, но де я!