Ловелас смичок

(байка)

Все в Скрипки та Смичка було до лАду:
Повага та любов були в сім’ї,
Співала Скрипка, як він струни гладив,
Їм «Біс!» кричали навіть Солов’ї.

– Яка чудова, гармонічна пара!
Доводять їх мелодії до сліз! – 
Була у захваті від них Гітара.
І звідусіль неслося: «Біс!», «Біс!», «Біс!».

Та, мАбуть, Біс ожив від тОго крику,
Й засмикав він на сторону Смичка…
Того чомусь вже дратувала Скрипка:
– Писклява дуже й талія вузька…

І Скрипці цей бабій підстаркуватий
Промовив:   
                – Ти й без мене проживеш…
Почав він компліменти дарувати
Бандурі, Арфі та й Трембіті теж.

Та знали всі, що цьОму персонажу
Нема довіри – щоб не обіцяв…
І тільки Балалайка легковажна
Прихильно віднеслась до залицянь.

Був їх роман коротким, не шаленим,
Тож Балалайка мовила:
                – Прости…
Іди з моєї хати і від мене
Куди завгодно, хоч під три чорти…

Нехай же кожен волоцюга знає,
Що в оцій байці є мораль така:
Якщо ти не цінуєш те, що маєш,
Чекає доля, як в тогО Смичка.
                28.03.2021 р.