Мальвы... Чаклунка

Мальви
Чаклунка
http://stihi.ru/2021/03/27/3077
------------------------------------------

Довге волосся мала, колір його — воронячий
Очі — криниці, з них можна цеберцем темряву.
Жила відлюдно, ні від кого не ждала помочі.
Говорила з живими рідко, а от з померлими...
Бо так треба було, бо бачила, знала, відала.
Свічка в хаті горіла ясним високим полум'ям.
Позирали у шибку мальви: ну, відьма відьмою.
Відмокала сорочка в ночвах — тому і голою...
У куточку на жердці сохло духмяне зіллячко.
"...Не страшна тобі, не біда тобі..." — голос ходором.
Замовляння її повисли в повітрі вічності.
А тепер крізь століття — в серце мені та в голову.
"...Відійдіть всі хвороби наслані та задумані.
З мозку, крові, хребта, на луг, очерети, трапези..."
Ці слова, не мої, торкалися нині губ моїх.
І текли, як струмок, і не було між ними пауз вже.
Бо призначено чути, бачити, знати, відати.
Молодесенький пагін дуже старого кореня.
Подивлялись у вікна мальви: ну, відьма відьмою.
Маячів місяць-віл на чорному небі зорянім.

**********************************************

Длинные волосы имела, цвет их - галочий.
Очи - колодцы, и можно ведёрком темень их...
Жизнь одинокая, ничьей не хотела жалости,
Говорила с живыми редко, а вот с умЕршими ...
Ведь так надо было, всё  видела, знала, ведала.
Свечка в доме горела ясным высоким полымем.
И смотрели  в окошко мальвы: ну, ведьма ведьмою.
Отмокала сорочка в корыте - вот и голая ...
В уголке  на шестке духмяное сохло  зельице.
"... Не страшна тебе, не беда тебе ..." - билось голосом.
ЗаговОры ее  в поветрии висли  вечности.
А теперь сквозь столетья - в сердце моё  и в голову.
"... Отойдите, хворобы насланные,  задуманные.
Из мозга, крови, хребта, на луг, в камыши, на трапезы ... "
Те слова, не мои, касались как будто губ моих.
И текли, как ручей, и меж ними  не было паузы.
Ведь  назначено слышать, видеть, и знать, и ведать мне.
Есть молоденький стебель очень старого корня.
И дивились всё мальвы в окна: ну, ведьма ведьмою.
И маячил вол-месяц  на  звёздном небе  и черном.