Цитати без вати! - Повiй, вiтре, на Вкрайiну...

Назва за рядком всесвітньо відомої пісні Степана Руданського, світлина — з планетарного Миколи Гоголя!
Й ще на світло би цитати: аби не гадати, а враз вПІзнаВАТИ; прИкладом, "война і мір", — війна подвійна!!
позаяк, — мір на!!! 
і вой на теж на: аж са дна радна; й аби кожного вОйна — на...
вію, вій собі додому: й більш — нікуди та нікому...

~  ~  ~   тьох-тьох-тьох...   ~  ~  ~   віть-віть...  ТЬОХ...   ~  ~  ~

                "Мені кажуть російські знайомі:
                «Не вбивайте останній цвях!»
                І наводять причини «вагомі» -
                У нас доля єдина і шлях!

                Ні, сусіди, в нас різні дороги -
                Усю «єдність» втопила кров.
                Коли хочете діалогу,
                То він буде. За певних умов.

                Розбудіть дітлахів серед ночі…
                Є на збори п'ятнадцять хвилин.
                І босоніж біжіть світ за очі
                Від бурятів, фугасів, новин…

                Оселіться в чужому селі,
                В темний кут заштовхнувши родину…
                В глупу ніч пригадайте в жалі,
                Що забули дитячі світлини.

                Цвілі стіни вкриває лупа,
                А кропива - заввишки тину…
                Прив’яжіть до брудного стовпа
                Свою любу, кохану дружину!

                Не дивіться на дощ і негоду,
                Не звертайте уваги на страх.
                І папірчик «Я ворог народу»
                Нехай міцно тримає в руках!

                Зав’яжіть собі хусткою очі,
                Сірниками підсмажте нігті,
                Ну а руки широким скотчем
                Замотайте по самі лікті.

                І постійте ось так хоч добу,
                Якщо вдержать знесилені ноги.
                І не треба про біль і ганьбу -
                Це умови для діалогу.

                Що ж ніхто не висить на стовпі,
                Хоча там бутафорські петлі?
                Наші ж хлопці - насправді сліпі!
                Наші хлопці – насправді мертві!

                Це ціна ваших «братніх обіймів»,
                І ціна наших спільних доріг.
                Скільки ж лиха несуть ваші війни,
                Скільки крові засипав сніг!

                І навіщо оті діалоги,
                Коли преться мокша по степах?
                Перемоги молю, перемоги
                І окремий навіки шлях!

Наразі українська поетеса Тетяна Малахова, й ще трішки цитую Її далі:

Если бы русский язык подал на украинский в суд и сказал: "Меня ущемляют, меня притесняют", я бы была защитником украинского языка в этом суде. И первое, что бы я сделала, — включила бы песню "Дивлюсь я на небо" в исполнении всемирно известного оперного певца Иосифа Рейзина. Он родился в Зайцево, сейчас это оккупированная территория, и прожил там 20 лет, а потом уехал в Москву. И в середине прошлого века он записал эту песню. Так петь на украинском может только человек, выросший в украиноязычной среде", — первое доказательство в пользу того, что на Донбассе господствовал украинский язык.

Вторым аргументом стала история из жизни Т. М., которая произошла с ней еще 30 лет назад: поэтесса рассказала, что когда ехала из Горловки к себе на дачу в Зайцево, то стала свидетелем знакового диалога между пожилой местной жительницей и приезжим шахтером.
"В автобусе началась дискуссия, какая речь должна господствовать на Донбассе. Один большой мужик, шахтер говорит: "Это — русская земля, испокон века здесь был русский язык". Рядом со мной сидела старушка, она его спрашивает: "Где могилы твоих родителей, дедов, прадедов?" Он говорит: "Ну, во Владимирской области". А она подняла свой черный палец, согнутый от работы, и говорит: "Вот это я и хотела услышать. А мои дед и бабка, мои родители, прадед и прабабка похоронены в Зайцево. И все они разговаривали на украинском, и все они были украинцами", — процитировала поэтесса слова коренной жительницы тогдашнего Донбасса.

Третьим свидетельством превосходства украинского языка на Донетчине Т. М. назвала отсутствие там каких-либо элементов российского фольклора. С этим она столкнулась лично, когда была студенткой филологического факультета Донецкого университета. После первого курса их отправили в Амвросиевский район (ныне — оккупированная территория) на практику по сбору материалов российского народного творчества.
"Мы ходили, как сумасшедшие, теми селами. Мы искали русский фольклор, и его не было. Все разговаривали на украинском. Это был 1984 год. И тогда нам пришла в голову гениальная мысль: а пойдем в Россию, в Ростовскую область, это же рядом. И мы пошли. Пришли в одно село, во второе, и нечего писать. Люди разговаривают на украинском. И то село русское, где мы искали тот фольклор, называлось Вареники"

Последним аргументом в пользу украинского языка на Донбассе Т. М. назвала характерный звук глухой звук "г" в словах, который абсолютно несвойственен русскому языку и за который россияне высмеивают украинцев. "Г" — это лучший, самый сильный свидетель того, что на Донбассе всегда царил украинский", — резюмировала поэтесса.

~  ~  ~   тьох-тьох-тьох!   ~  ~  ~   віть-віть!!  ТЬОХ!!!   ~  ~  ~

Вам, уповні шановні, не менш би елегічне; та й час вже не нас: бо було сь наче вічне, то, врешті, —
                П О В І Й ,   В І Ю ,   Н А   Р О С І Ю . . . 

                стань цитатою Й... ОЦЕ?
                тут-бо голка, ТАМ... ЯЙЦЕ??
                чи воно й... ТАКЕ... — ЛИЦЕ???