Гени

Народилось у Ганнусі немовля гарненьке.
Носик, вушка як у батька, очі як у неньки.
Дуже хлопчик симпатичний, розумний нівроку.
Позбігались всі бабусі та й дають уроки:

- Ось так треба годувати, а так колисати,
Головніше над усе – вчися сповивати.
Щоби ніженьки були стрункі, як в Миколи,
І змогли його віддати на балет до школи.

Ти, Ганнусенько, придбай стрічку широченьку
І малого сповивай старанно, тугенько,
Потім стрічкою зв’яжи ніжки ти дитині.
Уважнесенько дивись, щоб не стали сині.

Цицкарідзе так танцює, перша зірка в світі.
Потім його точно змінить наш маленький Вітя.
Мріяли все так бабусі, бавлячись з онуком,
А для нього тая стрічка – ой, нестерпна мука.

Цілий рік його в’язали, що ж було робити,
Поки воно біднесеньке почало ходити.
Ходить хлопчик, шкутильгає, маленький, гарненький,
Тільки ноги у дитини все одно кривенькі.

Не витримав старий дід, та й сказав до бабців:
- Роду свого не знаєте, дурні, як ті капці.
Наші пращури здавна прізвище всі мали –
Косолапенки в селі люди нас прозвали.

Задарма ви цілий рік над малим знущались,
Були ніжки в нього криві, такі і зостались.
Цицкарідзе у театрі, мабуть, дуже тужить.
Гени пальцем не розчавить  ніхто, не задушить.