Володарка-Зневiра та Загублена Сяйвосонечка 4

Для тих, хто не любить довго читати, але любить слухати, є запис цього твору на каналі автора, за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=x4VtqiWG2JI

Казка для дітей

ВОЛОДАРКА-ЗНЕВІРА ТА ЗАГУБЛЕНА СЯЙВОСОНЕЧКА

Чи знаєте ви: як народжуються сяйвосончики? О, це велика подія та дуже красивий ритуал. Коли світла та сяйва в одній родині сяйвосончиків стає надлишок, всі вони збираються разом, беруться за руки та роблять велике світле коло, закривають очі, а силу світла посилають в центр, де знаходиться колиска. І співають сяйво-пісню народження.

- Сяйво-сонце, сяйво-сон,
Сяйво-диво буде знов.
Хай народиться новий
Сяйво-сонця сяйво-син,
Сяйво-доня! Сяйво-світ
Світить вічність сяйво-літ!

І від великої енергії сяйва всієї родини народжується нове сонячне немовля, яке примножує світло і росте на радість всій сяйвосонячній родині. Коли новонароджений сяйвосончик вперше відкриє променисті оченята і вимовить перше слово: «сяйво», родина запрошує всіх сяйвосончиків для святкування дня народження дитинча.

Саме на таке святкування потрапив наш знайомий Сяйвосончик, повернувшись з чергової подорожі Всесвітом. Одна з знаних і поважних родин Сяйвосонячної планети святкувала появу новонародженого, одного з численних братів та сестер великого Сяйвосонячного Роду. Всі радісно і яскраво сяяли, тішачись з іменинника, співали променевих пісень і посилали благословення маленькому сонечку.

І тільки Найстарша Сяйвосоня Сяйвосонячного Роду чомусь сиділа осторонь та сумувала, немов згадуючи щось не дуже приємне. Для Сяйвосончика така поведінка була вдивовижу, тому він тихенько підкрався до неї та запитав:
- Що сталося, рідненька? Чому тінь печалі на Вашому сяючому обличчі? Яка думка затьмарила розум?
- Ах, ти ж наш непосидючий герою, нічого від тебе не приховаєш, - лагідно всміхнулася Сяйвосоня. – Звісно ж, кожне народження нового члена нашої сяйвосонячної родини – це радісна подія, але для мене, водночас, сумна.
- Чому? – здивувався Сяйвосончик.
- Бо є одна таємниця, яка не дає мені спокою довгий час.
- Поділіться зі мною, і я обіцяю зробити все можливе й неможливе, щоб тільки посмішка сяяла на Вашому обличчі, Найстарша Сяйвосонячного Роду.
- Добре, - зітхнула Сяйвосоня і почала свою розповідь. – В далеку давнину, коли Рід Сяйвосончиків тільки присяївся на цій планеті і почав розбудовувати її своїм сяйвом, в мене була сестра-близнюк Сяйвосонечка. Я любила її, а вона – мене, і ми були не розлий-вода – завжди все робили разом, допомагали одне одній і старшим вдосконалювати наше новонароджене місце існування. Але, як ти пам’ятаєш, раніше планета мала інший бік із затьмареною місциною. І там жили не тільки чугарлики, але й інші істоти, більш древні й вкрай небезпечні.
- Хто такі?
- Поневіряки - так ми їх називали, бо їхня сутність була повна протилежність нашій сонячній природі. Вони не просто ковтали свої жертви, щоб живитися їхньою енергією, заглиблюючи бідолах у летаргічний сон, але й переміщалися разом з жертвами в інший вимір і розносили заразу по інших планетах та світах.
- І що з ними сталося?
- Коли ми із сестрою дізналися про цих жахливих істот, то вирішили піти до Темної вежі, де жила сіра і підступна Володарка-Зневіра. Саме вона керувала усіма поневіряками і розповсюджувала злидневий настрій та страждання на всіх істот, перетворюючи їх на власні забавки. Саме вона запаморочувала розум та насилала на своїх жертв почуття провини та різноманітних страхів. І її посіпаки-поневіряки допомагали розносити по всьому Всесвіту чорний отруйний вірус відчаю та зневіри у власних силах.
- І ви звичайно ж подолали її? – впевнено промовив Сяйвосончик, бо точно знав, що зараз на Сяйвосонячній планеті немає жодного поневіряки.
- Нажаль, не все так просто. На той час Сяйвосонячникова Родина була маленькою, налічуючи пару сотень істот. Ми були першопрохідцями, яким не вистачало кількості і сяючості. Розуміючи нашу слабкість у протистоянні цій силі і виборюванні світла у пітьми на нашій планеті, ми прийшли до Володарки, як наївні діти. Ми думали, що сила нашого сяючого бажання та віра у власну перемогу добра над злом подолає Зневіру! 
- І вдалося? – нетерпляче мовив юний слухач.
- Наша впевненість була така сяюча, що Володарка-Зневіра, не очікуючи такого впливу, почала здаватися і її сіроока чорність похитнулася. Незважаючи на її повну зневіру у багатьох речах, в одному вона завжди була вірна собі: у сірій безодні своєї сутності і бажанні розповсюджувати свою безвірність по всіх усюдах і де інде. Отже, коли Володарка-Зневіра відчула свою слабкість і зрозуміла, що ми можемо колись витіснити її з цієї планети, вона запропонувала домовитися. Замість відкритої, виснажливої, щоденної боротьби всіх сяйвосончиків проти всіх поневіряк, вона запропонувала одному із Сяйвосонячного Роду стати її вічною жертвою, а в обмін на це пообіцяла назавжди зникнути з нашої планети, забравши із собою всіх поневіряк.
- Але ви не погодилися, чи не так?
- Коли ми почули ці умови Володарки-Зневіри, то повернулися до своїх і розповіли. Спочатку, всі сяйвосончики впали у відчай, незважаючи на те, що нам це взагалі-то не притаманне. Ніхто навіть уявити собі не міг, що можна зробити такий відчайдушний крок.
- А що означає – стати жертвою володарки? – запитав Сяйвосончик, приголомшений розповіддю.
- Зневіра оволодіває світло-сутністю, повністю перетворюючи істоту на її протилежність. Для жертви все навколо міняється місцями: чорне стає білим, світле темним, все перевертається догори дригом, істота перестає бути собою, повністю забуваючи: хто вона є. І крок за кроком, вона стає частиною війська поневіряк, переходячи на інший бік Сяйва.
- Звісно ж, це не припустимо, отже ви вирішили боротися! – вигукнув Сяйвосончик.
- Рада поміж сяйвосончиками тривала кілька годин, всі втомилися і вирішили, що ранок за вечір кращий, тому треба відпочити. Всі пішли спати, щоб завтра розробити план військових дій із поневіряками. Але… Все пішло не за планом. Коли інші позасинали і я також, моя смілива сестра Сяйвосонечка повернулася до Темної Вежі і пристала на пропозицію володарки поневіряк. – Сяйвосоня зітхнула та замовчала, занурившись у свої спогади, а нетерплячий Сяйвосончик, кілька хвилин почекавши на продовження, запитав:
- Що ж було далі?
- Володарка-Зневіра разом зі своїми посіпаками зникла, і ми їх більше ніколи не бачили на нашій планеті. Так само, як ніколи я вже більше не бачила своєї сестри. Сяйвосончики розбудовували планету, нас ставало с кожним роком все більше, ми сильнішали і яскравішали. І кожен новонароджений сяйвосончик для мене – це новонароджена радість. Але водночас нагадування про Сяйвосонечку, яка пожертвувала собою, щоб Сяйвосонячна планета стала дійсністю.
- Наскільки я зрозумів, жертва Володарки-Зневіри не гине, тільки-но перетворюється на іншу істоту, забуваючи: хто вона є насправді, чи не так? Отже, її можна знайти і нагадати: хто вона така? Врятувати її від зневіри і знову роздмухати вуглик внутрішнього сяйва?
- Всесвіт такий великий і величний. Хтозна, куди подалася Зневіра і де знайшла притулок своїм поневірякам з їхніми сірими злиднями та стражденною філософією.
- Найстарша Сяйвосоня Сяйвосонячного Роду! – офіційно і церемонно звернувся  юний герой. – Не сумнівайтеся, я знайду і поверну нашу сяйвосонячну сестру на батьківщину, обіцяю.
- Непосидючий і сміливий друже, - сяючою посмішкою розвиднилося обличчя сяйво-жінки, - знаю, що ти не боїшся жодних перешкод і готовий до розв’язання надважких завдань. Отже, дам тобі мудру пораду: як впізнати Сяйвосонечку під машкарою іншої істоти?
- Дякую, це було б пречудово!
- Ти – не такий як інші сяйвосончики. Ти маєш Невидиме Намисто, що допомагає тобі мандрувати Всесвітом і наділяє тебе різними корисними властивостями. А ще не забувай, що твоя сяйво-сутність відчує внутрішнє сяйво нашої родички навіть у іншій істоті. Бо якою б не була личина, енергія справжнього світла не може зникнути, бо саме вона живить будь-кого і будь-що. Чи-то поневіряки з їхніми лихими поневіряннями, чи-то Володарка-Зневіра, з її підступно-оманливою натурою.

Отже, не довго збираючись і пам’ятаючи поради мудрої Сяйвосоні, Сяйвосончик вирушив у подорож, щоб знайти і повернути до рідних свою сяйвосонячну сестру Сяйвосонечку.