Сергей Жадан - Чума

Больше года уже город косит чума.
Закрыты даже бордели, даже тюрьма.
Хлеба нет, и к концу подходит вода.
Культурная жизнь - лишь крёстные хода.
Ходим, призываем святых отцов.
Обратно идём - собираем мертвецов.

Папское имя теряет силу и мощь.
И ведьмы уже не могут помочь.
Смысл какой тогда муть поднимать?
Ведь думай, не думай - всё равно умирать.
ЧтО нам скажут звезды какая разница тут?
Такие времена, Средние века идут.

И тогда епископ отправляется в еврейский квартал,
и говорит: "Кто же не гибнет из нас за металл?
Никого не жалеет небесный террор,
всех вынесут и скоро в черный коридор.
Нет надежды. Цель не отыскать.
Пришло, значит, время праздник начинать".

И тогда раздаётся барабанный бой,
всех - мастеров, гулящих - зовёт за собой,
и затягивает их в свою круговерть.
Тех, кто умер уже, не пугает смерть.
Не пугает ни одна из ее проказ.
Здесь бояться стоит разве что нас.

И тогда мы одеваем перья и хвосты,
и смазываем кровью мы нательные кресты,
На кострах сжигаем своего сатану,
Объявляем небесам войну,
И вокруг огней мы водим хороводы.
Все, что у нас есть - это гнев народа.

Клади на лицо своё пудру и грим.
Никогда не поздно умереть молодым.
Никогда не поздно имя поменять.
И тогда лишь по тени тебя можно узнать.
Но если об этом ты станешь молчать,
То смерть перестанет тебя замечать.

Жизнь выпалывает нас, как сорняки,
Вынимает, как занозы, из руки,
Вырывает нас из своего плеча,
Мы же держимся - дички, как алыча -
Остаёмся, молим мы своих богов.
У нас с избытком для покойников долгов.

И живые, и мёртвые, примкнувшие к ним,
по горло в высокой траве мы стоим,
древние мы разожгли маяки
на берегу у ночной реки.
Лишь одна саранча прилетает на свет.
Ночь глубока. Дна нет.

СЕРГИЙ ЖАДАН
Перевод Дениса Говзича

И ОРИГИНАЛ

+ + +   

Другий рік місто косить чума.
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя – лише хресна хода.
Ходимо, кличемо святих отців.
На зворотньому шляху підбираємо мерців.

Папське ім’я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць.
Сенс ворушити цю каламуть?
Що тут гадати? Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки?
Середні віки такі Середні віки.

І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,
і говорить: «Хто з нас не гине за метал?
Усіх нас нищить небесний терор,
усіх нас винесуть в чорний коридор.
Світла немає. Відсутня мета.
Саме час починати свята».

І тоді лунає барабанний бій,
і підіймає з землі ремісників і повій,
і затягує нас у свою круговерть.
Тих, хто помер, не лякає смерть.
Не лякає жодна з її образ.
Боятись тут варто хіба що нас.

І ми одягаємо пір’я й хвости,
і змащуємо кров’ю натільні хрести,
і палимо на вулицях свого сатану,
і оголошуємо небесам війну,
і водимо процесії довкола вогнів.
Все, що в нас є – це народний гнів.

Клади на обличчя пудру й грим.
Ніколи не пізно померти молодим.
Ніколи не пізно змінити ім’я.
Про мене свідчитиме тінь моя.
Але ніколи й нікому не кажи про це.
Смерть не пізнає нас у лице.

Життя випалює нас, як сірники,
виймає, мов скалки зі своєї руки,
вириває нас, ніби ніж із плеча,
ми лишаємось, дикі, як алича,
лишаємось, апелюємо до своїх богів.
Як на небіжчиків у нас забагато боргів.

Лишаємось разом – мертві й живі,
стоїмо по горло у високій траві,
стоїмо на березі нічної ріки,
запалюємо старі маяки.
На вогонь прилітає лише сарана.
Ніч глибока. Немає дна.

Сергій Жадан
2015

Художник Арнольд Бёклин "Чума"

С ещё одним переводом его стихотворения можно ознакомиться по ссылке
http://www.stihi.ru/2020/03/21/10997