Сон-46

Я зайшла в знайому школу
Через двадцять з лишком років,
Забрела не випадково, -
По дзвінку після уроків.

По знайомих коридорах
В глибину забутих класів,
Піднімаючись по сходах,
Віч-на-віч зустріла класну.

Молода і повна сили,
Наче тільки з інституту,
Лиш волосся пасмо сиве,
Закрутилось в локон смутку.

Енергійна, як пружинка,
По сходинкам йде з підскоком,
Вона любить без заминки
Починать свої уроки.

Вона любить, щоб з півслова
Розуміли її діти,
З веселинкою, та строга,
Поспішає, аби вспіти.

Вона ставить по заслузі,
Чи пятірку, а чи двійку,
Хто не хоче - вона змусить
Переборювати ліньки.
 
В неї погляд надто гострий
Сверлить душу до знемоги,
Вона рада, та обходить
Всіх десятою дорогою.

Я спинилась, та розмова
Не складалася, як пазли,
Вона кинула два слова,
Й попрощалася відразу.

Все життя пропрацювала -
Всю себе віддала дітям,
Й дожилась, що хулігани
Вибили на старість вікна.

Чи вона десь помилилась
Як бездарний педагог,
Чи непослухом дитини
Покарав її сам Бог.

Яку помилку зробила,
Який хрест взяла на плечі,
Що не люди, справжнє бидло
Повиростало з малечі.