570 Василь Стус. Из Рильке. Сонеты к Орфею, II, 29

Тихий друг пространств далеких, чуешь –
дух твой множит сферы световые,
когда с звонниц строгих ты вестуешь. 
То, что соки пьет твои живые,

этой самой пищи крепче станет.
В вечном превращении творись.
Боль твоя страшна? Вином духмяным
время дай отраве забродить.

Будь же смыслом ночи, на кресте
дум своих, собравши сил остаток:
ведь последней встречи час уже.

А, в земном забытый бытии,
скажи тихим долам: я в потоке
и воде проворной молви: есмь.


Тихий друже далечей, ти чуєш —
дух твій множить сфери світові,
як з дзвіниць суворих край звістуєш.
Те, що з тебе соки п'є живі,

за саму поживу дужчим стане.
В вічнім перевтіленні творись.
Що страшний твій біль? Вино духмяне
з пива-трути встоїться колись.

Будь же смислом ночі, на хресті
власних дум, зібравши надмір моці:
бо ж остання зустріч настає.

А, забутий у земнім житті,
мов притихлим долам: я в потоці
і швидкій воді кажи: я є.