Сон-37

У батьківської любові -
Є відтінки, ще не знані.
Це настоянка на болю,
Часто з вкрапленням обману.

Вистояна в довгочассі,
З досвідом старих сліпців,
Це любов, що одночасно -
Зводить жертву у приціл.

Це любов, яка граничить
З ненавистю в однім серці,
В них одне на двох обличчя
У прадавньому люстерці.

Тож у батька - кожна донька,
Свій отримувала грам
Невідомого наркотика
Для життєвих мелодрам.

Чи міщанка, чи селянка,
Батько не робив різниці,
Видавав по дозі зранку,
Й цілий день донькам не спиться.

Піднімають, як на крилах
Зморені життям тіла -
І воюють, як на ринзі,
Два нескорені бійця.

Ввись злітають у польоті
Над покрівлями будинків,
І у мізках безпілотних -
Не звітують власним вчинкам.

Кидають слова з туману -
Не слідкуючи над смислом.
Їм байдуже - чи обманять,
Чи образять ненавмисне.

Веселяться до знемоги -
Впевнені у відчуттях.
Їм ще так не було добре -
Від польотів над життям.

Чом не добре - як у татка
Появивсь новий наркотик.
Тож дівчата, як лошатка,
Не учинять батьку спротив.

Бо наркотик - вищосортний,
З ним - і світ перевернеш,
Біль зника й стає комфортно,
Навіть в день, коли помреш.