Сон-36

Сна нічного поволока -
Прикривала дивний світ
Від пронизливого ока,
Що вїдався в спину вслід.

Хто б сказав, що в милій жінці,
В матері прекрасних діток,
Скрита тайна, що чужинцям,
Як і рідним, непомітна. 

Для усіх - прекрасний настрій,
Усмішка, злегка наївна.
А для себе - скриті страсті,
І бажання королівни.

Для усіх - порядок в домі,
Як у справжньої хазяйки,
А для себе - край безодні,
Де дівча гуляє з лялькою.

Для усіх - безсилля й неміч,
Удавана безпорадність,
А для себе - режисерський
Хист і голос надто владний.

В жіночці - жила дитина,
Що із тіста замість хліба,
Ляльок вуду наліпила -
Й гралась, наче божевільна.

Одна лялька - то сусідка,
Інші - то сусідські діти,
В їхній хаті невідь звідки
Поселились горе й біди.

Ну, а дівчинка - тим часом
Гралась весело й дитинно,
Одна лялечка поплаче,
Інша - ніж устромить в спину.

З легкістю, з дитячим сміхом
Управлялась жартома
Із великим, грізним світом
На краю свого стола.

Була лялька й в господині,
Не звичайна, - а царівна,
Жила в замку - і людьми всіма
Як хотіла, так вертіла.

Тих направо, тих наліво -
Іншим трошечки смирення,
Наліпила ляльок з тіста -
Наче Бог в день сотворення.

Ну, а зблизька і не скажеш,
Тиха, смирна - і покірна,
Й не помітиш, як образиш
Видом гордим й самостійним.