Мені відкрилась істина печальна:
Життя – зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й – через роки,
Ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.
(Ліна Василівна Костенко)
Л.К.
Все наближалося до краю
неперестанного кільця,
і так невпинно обнімало
на шибці тінь твого лиця,
що за вікном сочилась cповідь,
і марець зиму відсипав,
а карандаш писав про повінь
від першородного гріха.
все наближалося до тями,
як джерело до корінців,
як на скоринці серця шрами
від скалок гострих камінців
не розбігалися по колу,
неначе хвилі на воді,
а проростали з суходолу
колоссям жита золотим.
Все починалося із слова,
і височинь і німота.
О, як хиталась колисково
того кохання самота.
Л. К
© Copyright: Цветков Александр, 2021
Свидетельство о публикации №121032000163
Свидетельство о публикации №121032000163
Рецензии