Скажена Явдоха. Частина друга

Продовження.
Початок       http://stihi.ru/avtor/gentitcndbt1

Частина друга.
Війна за території.

Недаром, недаром серце дідусеве відчувало біду.

Якось восени, коли городні роботи вже позакінчувались, а земля почала потрішки вкриватись на зиму бур'янцем, дідусь вийшов на город.

Дійшовши до кінця городу, зупинився, озирнувшись навколо. І раптом помітив, що кругом межі від Явдохи посипано свіжою землею.  Що б це воно було, коли ніхто нічого вже не копав, і поверхня грунту вся стала сіруватого  кольору? Дідусь подивився вліво і вправо, і раптом помітив, що його межа від Явдохи майже зрівнялась з сусідніми межами в одну лінію.

Оце-то так! Дідусь довго стояв і дивився на це чудо телепортації, аж поки не помітив посеред Явдошиного городу саму господиню, яка азартно розкидала вилами перегній перед оранкою моторніше механічної позкидачки.

Так он воно що!  Явдоха приступила до плану "Б"!

Дідусь не чекав такої зухвалості від моторної молодиці.
Підізвавши її до себе, запитав, як це могло статись, що межа перескочила метрів на півтора самостійно, та не куди-небудь, а на Явдошину користь.

Явдоха нагло посміхнулась, "включила дурочку" і сказала, що не розуміє, в чому справа.

Дідусь розгубився від такого нахабства і не знав, що сказати...
Він повернувся  і пішов додому...
На другий день, випадково зустрівши рекетиршу на вулиці, попередив її, щоб вона поставила межі, як було спочатку по плану, і не видумувала дурниць.
Відповіді він не почув.

...Зима пройшла спокійно.
Всі моменти, пов'язані з захватом чужих територій, завіяло снігом...

Дідусь з бабусею потихеньку хворіли, а завзята сусідка виношувала завойовницькі плани, надіючись, що до весни ні діда, ні бабки вже не залишиться на цій землі.

...І не без підстав - старенькі сусіди хворіли, рідко виходили між люди...

Але настала весна, все ожило, повеселіло, прокинулось до нового життя.
Благополучно перезимували і дідусь з бабусею.

...Був ранній Великдень. В квітні дідусь, добренько розговівшись, (правда, сказати з натяжкою, позаяк він піст не визнавав), війшов на город.
В кінці городу стояла Явдоха і привітно усміхалась. 

Зраділий дід, подумавши, що сусідка таки за зиму налюдніла, підійшов похристосуватись з нею.

Але що це?! Руки її були в землі! Дідусь глянув навколо - межа рівненьно стояла вздовж трьох городів - господиня якраз закінчила справу!

Старий воїн не спромігся нічого сказати, крім "Хоч би почекала, коли і я вже помру."
Ой, діду, тобі давно вже пора, скільки тобі там залишилось? - почув у відповідь...

...Що було дальше, дідусь потім довго пригадував... Можливо, неточно, але приблизно так:

Захопивши Явдоху однією рукою за чуприну, другою набрав жменю землі - відбірного українського чорнозему, дід запхнув нахабі його в пику, промовивши:

Та коли ж ви вже нажеретесь?!!

Що стало з Явдохою, він не помітив, тому що зігнувся від дикого болю в руці.
Коли біль потроху відпустив, дідусь помітив, що на землю з середнього пальця капає кров... Сліду від укусу за чорною землею не було видно.

Явдохи не було, за тином мелькнула її постать.

Затиснувши палець в кулаці, дідусь почвалав додому, вирішивши бабусі не казати нічого, щоб не псувати їй свято.



Далі буде.