Дани л та його друз чомусь не виводяться ц букви у

Їх було четверо - вродливих юнаків,
Захоплених у пОлон вавілонський
Від рідних міст, від дорогих батьків -
У край халдеїв, хижий край полонський.

Тримались одне одного ці друзі,
Живучи серед пОганських племен.
Вони з Творцем - в єдиному союзі
І кожен з них був Ним благословен.

Та Навуходоносор повелів:
«Надлежить відібрать до служби згідних
Серед ізраїльських молодиків,
Родини царської подібних.

Вродливих, також здібних до знання,
Розумних і без жодної щоб вади.
Призначив царську їжу їм, вина,
Та дав їм установи та поради.

Всі четверо попали в ті ряди...
То Даниїл і троє його друзів:
Ананія, Азарія та Мисаїл,
Що пребували в деякій напрузі...

Та вирішив розумний Даниїл
Вином себе та їжей не ганьбити.
Він мудрість Божу мав, та Божих сил:
І в їжу – овочі, та воду чисту пити!

І через десять діб обличчя їх
Були іще вродливіші, свіжіші.
...Через три роки цар серед усіх
Призначив чотирьох: вони мудріші!

Що досі не було подібних їм,-
Прийшов до висновку цар Навуходоносор.
Він дивувався юнакам цим всім,
Даючих відповіді мудро так і просто.

Бо Сам Господь за них відповідав:
Всі четверо були сини Господні!
Сам Бог їм силу й мудрість надавав -
Вони в полоні, та від зла свободні!

Та якось цар жахливу річ зробив:
Звелів із золота відлить боввана,
Та поклонитися йому усім звелів,
А хто не зробить, буде тим погано.

Тих кинуть у розпеченую піч...
То, дійсно, буде дуже смерть болюча.
І всі вклонилися від жаху, певна річ,
Окрім трьох друзів, в Господі живучих.

Коли цареві звістку донесли
Підлизькуваті пОганські посли
З народів несумирних і халдейських,
Що не вклонилися бовванові юдейські,

То цар у гніві й люті повелів
Привести непокірних тих синів,
Повторюючи грубо свій наказ,
А якщо ні, то «я спалю всіх вас!»

Та не злякалися того ті друзі,
Хоча й були у деякій напрузі,
Сказав царю у вічі дивні речі,
Що «владний Бог їх врятувать із печі!
А якщо й ні! - громкоголосо, -
Не вклонимося, Навуходоносор!»

Почувши це, розлютувався цар,
Все тіло охопило його жар:
Від люті та від злості аж кипів!
...Він приказав зв’язати юнаків
І розпалити всемеро ту піч,
Та кинуть їх, зі смертю віч-на-віч.

Оскільки дуже піч була розпечена,
То вбило полум’я  в’язальників приречених.
Таке було жахливе покарання!
Яке ж було цареве здивування,
Що він ледь не зомлів від дару речі:
Серед розпеченої вогненої печі,
Її палаючих прожерливих вогнів
Ходили...четверо незв’язаних синів!

«Кидали ж трьох?! - злякався цар відверто,
Але, о диво: серед них - четвертий!
Подібний Сину Божому на вигляд!» -
І слово в горлі у царя застигло!..

Хто був четвертий, добре нам відомо,
Він захистив трьох друзів від Содому!
Не мали вони шкоди, ні увіччя,
Та перемогой сяяли обличчя!

Тоді промовив Навуходоносор
На всю країну величноголосо:
«Благословенний Бог таких синів,
Що врятував від полум’я вогнів
Своїх довірливих та люблячих рабів!

...Які всевладні Господа дива,
Якщо в нас віра в серці ще жива;
Коли вона іще не згасла,
Коли є в нас запаси масла,
Щоби не згас вогонь довіри,
Та щоб була кріпка та щира!!!