***

МАЙЖЕ З ШЕВЧЕНКІВСЬКИХ РЯДКІВ
Повій вітре на Україну-
Де залишила родину!
Мати очі, батька очі!
Повій вітре опівночі!
Там матуся проживала
І родину свою зігрівала!
Але все те вже минулось-
В серці болем обернулось!
Заросла вже та стежинка-
Де була Я-  маленька дівчинка!
Бо покинула рідне гніздо-
Що на радість було дано!
Та хіба ж я про це знала-
Коли п’ятами накривала…
А тепер –на склоні літ-
Лише в памяті той слід…
Він-як сум-що в серце ллється-
І забути його- не вдається…
Коли зовсім-не до змоги-
Серце- в суцільній тривоги.
На очі навертаються сльози-
Бо Ти-нинькі- ще в дорозі!
Що життям твоїм зветься-
І тобі інколи здається…
Що Ти спиш і бачиш сон-
Він життю задає тон!
Він-кольоровий-але мало місць…
Ніби хто фарбу змішує навмисць…
Більше темних кольорів-
І життя нагадує про них…
Все з покорою приймаю!
Як це мені-Бог один знає!
А моя душа-то наче ненька-
Що вставала завжди раненько!
Дуже тяжко працювала-
Бо родину годувала!
А вона- була не мала-
Мати –на всіх нас хватало!
Як це давно було-
Навіть ехо про це забуло…
Любі мої рідні люди!
Ви на небі-хай Вам добро буде!
Молимось і просимо Бога!
Щоб легка там була дорога!
Хай ангели там проводжають!
А Ми молитвой супроводжаєм!
І благаємо милосердного Бога!
Щоб не залишив за своїм порогом!
На нас-не ображайтесь!
Там- як і Ми тут- зміряйтесь!
АМІНЬ!