Хатынi

                Я бачыла тыя зчарнелыя пліты,
                Мне чуліся крыкі, што рвалі душу,
                Тут кажны парог крывёю паліты,
                І звон калакольны…Суціхн!Прашу!
                Камінскі нібы над усёй зямлёй,
                Трымае свайго сына на руках.
                І яго позірк бездані чарней,
                Гаворыць аб мінулых днях.
                Загналі у хлеу усіх, закрылі
                І падполілі вылюдкі жывых людзей!
                Ён сыну дапамог з полымя выйсці
                І сам прабрауся да дзвярэй.
                Кругом стралялі, крык стаяу такі,
                Што сэрца вырывалася з грудзей,
                А яны стаялі ды смяялісь,
                Смяяліся з пакут людзей.
                Палілі усіх і малых, і дарослых,
                Каралі усіх хто беззашчытны быу,
                Дзяцей калолі на кінжалах вострых
                І толькі стогн і крык над зямлей плыу.
                І хібаж людзі гэта? Варвары і каты!
                Такія здзекі над народам учыніць,
                Што міліёны сэрцау праз годы
                Не могуць гэтага ніяк забыць.
                Згарэлыя вескі  - гэта ХАТЫНІ,
                Яны усе загінулі разам з людзмі.
                Вы у памяці нашай навек незабыуны!
                Вы у памяці нашай заужды!
                Вялікай ахвярай народы плацілі,
                За тое, каб мірна жылі.
                І каб не было больш ХАТЫНЕЙ,
                Ніколі, нідзе зямлі!