Кола білих полів, коливались білі лілеї,
конвалії мріяли-пропливали.
В смужку мереживо рване дрібнилось у синь.
І летіли бажані лелеки далеко.
Ніби птахи останні в твоєму житті.
Чом питаєш мене про майбутнє так, стиха.
Промовляла я ночі чарівні думки.
Запалили слова, зашарілися очі.
Сипле темрява на повіки навічне тепло.
Сумно в сутінках мить ще одну я чекаю.
Вмить раптово мене огортає таємне зело.
Плине час, а за ним – наші мрії.
Кому далі, а може назад – на озонове дно.
Згаяний вік не повершнеш ніколи.
Круки по світу ту мар рознесуть.
Виднокіл через вії охопи ти поволі.
Та підводся. Станеш іншою. Може злетиш.
19.03.2004
Нев дом й
© Copyright: Саломея Очеретяна, 2021
Свидетельство о публикации №121031605620
Свидетельство о публикации №121031605620
Рецензии