Чекання

День…
Знову ненависний день!
Ніч залишила страждання.
Чому рифмується знов
Це слово й слово «кохання»?

Книжка…
Мій друг, співбесідник мій…
Про живих співбесідників просто не мрій!
Лиш сторінки…
    Лиш листання…
Знову у рифму – кохання/страждання!

Сестра…
Ти рятувала мене оці роки.
Ти мене, сонце, пробач.
Завдаю тобі я мороки…

Сльози…
Вони на весь час,
    Назавжди
Прописалися в мене на щоках.
Сльози страждання, сльози біди,
Сльози нещастя, сльози мороки…

Кохання…
Нащо воно прийшло в світ?!
Нащо серця запалило стражденні?!
Вже ж проминуло декілька літ,
А всі питання стоять нерішенні…

Сонечко!
Мила моя! Лізавєш!
Я так страждаю без тебе, кохана!
І щосекунди чекаю: «Прийдеш!»
Ох, голова моя… Мрій, безталанна…

Тепло,
Що складаю в душі на поличку,
Лиш би для тебе було.
Складання тепла перейшло уже в звичку.

Чекання…
Саме по собі.
Просто безглуздя.
Адже немає в нас спілкування.
Та серце не чує.
Чека!
Серце живе ще своїм сподіванням…